Євген Лешан, Центр журналістських розслідувань
Адміністративний ресурс – це можливість використання відносин підпорядкування у виконавчій та судовій владі та системі місцевого самоврядування для досягнення необхідних результатів у передвиборчій кампанії чи у бізнесі. Власне, це один з проявів корупції. Пряме чи опосередковане залучення адміністративного ресурсу до виборчих кампаній в Україні є традиційною цінністю. А Петро Порошенко шанує традиційні цінності, тому відмовитись від використання адмінресурсу йому так важко.
Посада президента вже сама по собі є потужним агітаційним фактором, а законодавство, обмежуючи напряму використання службового становища президента в інтересах передвиборчої кампанії, обмежує також інструменти дистанціювання кандидата-президента від його посади. Наприклад, стаття 65 закону про вибори президента не надає кандидату – чинному главі держави право на передвиборчу відпустку. Президенту пропонується агітувати “без відриву від виробництва”, але без залучення підлеглих та робочих заходів. Але ж підлеглі так легко залучаються до будь-яких заходів – головне зробити вигляд, що цей захід виключно робочий, а не агітаційний.
Але іноді президент разом з підлеглими навіть вигляд не робить – наприклад, під час форуму “Від Крут до Брюсселю”, що був заходом відверто передвиборчим, бо саме на ньому Порошенко оголосив про висунення своєї кандидатури на другий термін. Форум відбувався 29 січня, у вівторок, тобто у робочий день – і в ньому брала участь сила-силенна чиновників з усіх куточків України. Це і є прояв використання адміністративного ресурсу. І, на жаль, не єдиний.
Після 7 лютого в Петра Порошенка з’явилися певні фінансові зобов’язання – він повинен будь-які агітаційні заходи фінансувати виключно зі свого передвиборчого фонду. Але тут ми знову ж таки стикаємось із непевною трактовкою заходів. Поїздки президента регіонами – це заходи робочі чи агітаційні? Деякі з них оплачені Державним управлінням справами, але далеко не всі.
Як зазначалось, від 7 лютого, коли ЦВК зареєструвала Петра Порошенка кандидатом у президенти, він здійснив 19 поїздок регіонами. За даними Держказначейства, за цей час Державне управління справами перерахувало кошти лише за п’ять авіаційних перевезень делегацій на чолі з президентом в межах України загальною сумою 1,68 млн гривень. Сума проплат коливається від 974 тис. гривень до 974 гривень. На жаль, в описі транзакцій не вказані маршрути президентських польотів, тому ми не можемо сказати, візити до яких областей України оплачені з державного бюджету.
Варто зазначити, що за перельоти президента сплачує саме Державне управління справами, на яке у держбюджеті передбачено 2,47 млрд гривень. Сплачує ДУС спеціальному авіаперевізнику – Державному авіаційному підприємству “Україна”, яке має у своєму авіапарку три літаки – “Airbus” A-319-115 для дальніх перельотів, реактивний Ан-148 та більш комфортна його модифікація Ан-74ТК-300Д – для польотів на середні та малі відстані. Окрім того, ДАП “Україна” має ще й вертоліт Мі-8, яким можна літати на близькі відстані. Можемо припустити. що в межах України президент використовує Ан-74ТК-300Д та/або Ан-148.
Вартість години польоту на середньомагістральних літаках (а саме такими є Ан-74ТК-300Д та Ан-148) становить в середньому близько 5 тис євро, тобто, приблизно 150 тис гривень. Співставні до цієї суми є транзакції за 11 та 12 лютого – тоді ДУС перерахувала на рахунок ДАП “Україна” 142 тис гривень та 129,5 тис гривень відповідно. Оскільки в Україні з Києва такими літаками нема куди летіти довше години, можна припустити, що це могли бути проплати за один переліт.
Транзакцію у 974 гривні від 22 лютого, яка також позначена як “Оплата за авіаперевезення делегації на чолі з Президентом України в межах України”, ми якось пояснювати відмовляємося взагалі – навіть повітряна прогулянка на Мі-8 з вертолітного майданчику Адміністрації президента до такого ж майданчику у внутрішньому дворі Кабінету міністрів обійшлася б значно дорожче.
А ось транзакції у 429,5 тис грн та 974,2 тис грн від 13 лютого і 13 березня відповідно значно перевищують вартість разового перельоту Україною. Кум Петра Порошенка Віктор Ющенко за часів президентства любив ночувати вдома, отже його літак ввечері зазвичай повертався до Києва. Але нам нічого не відомо щодо аналогічних звичок Петра Порошенка, тому не виключено, що це були транзакції за перельоти з багатьма зупинками, які тривали кілька днів. Календар та географія президентських мандрівок дозволяють зробити таке припущення.
Наприклад, 26 лютого Порошенко летить до Одеси, де зустрічається з куртом Волкером на борту американського есмінцю «Дональд Кук». 27 лютого він вже у Запорізькій області, 28 лютого президент відвідує Кіровоградщину, 1 березня – Маріуполь та опорний пункт 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, а 2 березня він знову на Одещині.
Ще один тріп Порошенка починається 13 березня на Чернігівщині. 14 березня він встигає завітати до позицій полку “Азов” у Донецькій області та покататися Волинню; 15 березня він вже на Закарпатті відкриває регулярний авіарейс Київ-Ужгород (тут на відео ми бачимо той самий Мі-8 ДАП “Україна”), а 16 березня – відвідує Полтавщину.
Але навіть якщо ці дві найбільші трансакції справді відповідають цим двом маршрутам, залишається ще три проплати (одна з яких копійчана) – на вісім відряджень: 12 лютого – Одеська область, 14 лютого – Харківщина, 18 лютого – Івано-Франківська область, 23 лютого – Львівщина, 4 березня – Дніпропетровська та Миколаївська області, 9 березня – Черкащина, 11 березня – Житомирська область. Чим та за які гроші президент літав до цих регіонів?
Примітно, що за перельоти країною під час січневого “томос-туру”, коли Порошенко разом з церковними ієрархами відвідав шість міст України, ДУС не сплачувала ДАП “Україна” за жоден внутрішній рейс – якщо вірити даним Держказначейства, у січні президентська авіація літала лише за кордон. То яким транспортом і за чий рахунок Порошенко возив Україною константинопольську грамоту? Президент не звітує.
Ми не дарма поставили на початку статті запитання: хто їздить країною, президент чи кандидат у президенти? Якщо перше, то це мають бути суто робочі поїздки, без елементів агітації. Якщо ж це передвиборчий агітаційний тур, то він вже точно не повинен мати ознаки використання адміністративного ресурсу, та й не літаками президентської державної авіакомпанії він має здійснюватись.
Можливо, частина перельотів не були оплачені, бо Порошенко літав військовими бортами? За час після реєстрації кандидатом він тричі відвідував військові частини. І тут знову – дилема. Закон прямо забороняє відвідування військових частин кандидатами у президенти. З іншого боку, кандидат і чинний президент – ще й верховний головнокомандувач. Але подивимось, якою необхідністю були спричинені його візити у підрозділи?
95-у десантно-штурмову бригаду Порошенко відвідав під час поїздки до Житомира – побував на новосіллі у контрактників. Під час візиту на Приазов’я – вручив нагороди бійцям 79-ї десантно-штурмової бригади. А на базі “Азову” на Світлодарській дузі Порошенко взагалі опинився неочікувано – замість візиту до Слов’янську, де він мав вручати нагороди добровольцям – через недружній настрій громадян іноді президенту доводиться змінювати плани.
Отже, жодне з цих відвідувань Петром Порошенком не було зумовлено військовою необхідністю, зате кожне мало яскраво передвиборче агітаційне забарвлення. Але ж частина 2 статті 64 закону “Про вибори президента України” прямо вказує, що відвідування військових частин окремими кандидатами на пост Президента України чи їх довіреними особами забороняється. Можливе лише одночасне відвідування усіма кандидатами чи їх довіреними особами. І чинний президент – не виключення. За законом. Але в реальності вийшло так, що чинний президент виявився єдиним кандидатом, який може зустрічатись із виборцями-військовими.
Взагалі, це не єдина норма закону “Про вибори президента України”, щодо якої дії кандидата в президенти Петра Порошенка виглядають як мінімум сумнівно.
Наприклад, частина 15 статті 64 закону забороняє кандидатам на пост президента України, які займають посади в органах виконавчої влади (президент в даному випадку не є виключенням) залучати для передвиборної агітації або використовувати для будь-якої роботи, пов’язаної з проведенням передвиборної агітації, підлеглих їм осіб, службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи, а також використовувати службові чи виробничі наради, збори колективу для проведення передвиборної агітації.
Та ж стаття 64 прямо забороняє органам виконавчої влади та посадовим особам у робочий час брати участь у передвиборній агітації. Виключення діє тільки для тих посадових осіб, які є кандидатами у президенти. Тобто, особисто Петро Порошенко має право в робочий час розповісти комусь, який він класний – але не може спеціально для цього збирати людей та проводити якісь заходи із залученням своїх підлеглих для організації цих заходів.
Цю колізію могла б зняти норма закону про неоплачувану передвиборну відпустку – але згідно статті 65 закону “Про вибори президента України” чинний президент, що балотується на посаду президента, не має права на таку відпустку – він приречений займатися агітацією у робочий час, але тільки особисто, без адміністративного ресурсу.
Але адмінресурс працює – старанно та не дуже соромлячись. Дуже показовим у цьому сенсі є виступ голови Херсонської облдержадміністрації Андрія Гордєєва перед освітянами та медичними працівниками Генічеського району. “Хто захистить Україну як президент і верховний головнокомандуючий? Я думаю, це тільки Порошенко. Можете записати, що це моя агітація, і подати на мене до суду”, – сказав Гордєєв.
Координатор довготермінового спостереження Громадянської мережі ОПОРА в Херсонській області Максим Єлігулашвілі каже, що ця заява Гордєєва задокументована як агітація, і що на Херсонщині розповсюджені випадки подібного “наполегливого інформування” посадовими особами своїх підлеглих про кандидата в президенти Петра Порошенка.
Поїздки Порошенка Україною могли б справді виявитися робочими поїздками президента – якби не масові зустрічі з місцевими жителями, які виглядають саме як зустрічі кандидата у президенти зі своїми виборцями. І якби ці заходи оплачувалися з передвиборного фонду Петра Порошенка, як цього вимагає стаття 37 все того ж закону “Про вибори президента України”, то питань не виникало б. Але ж вони фінансуються зовсім з інших джерел.
Наприклад, “Наші гроші” з посиланням на систему «Прозорро» повідомляють, що Департамент економічного розвитку Дніпропетровської обласної державної адміністрації 1 березня за результатами тендеру уклав угоду з ФОП Молотова О.Г. на проведення Форуму «Регіональна Рада. Стратегія 2019» вартістю 2,50 млн грн. Зокрема, було профінансовано виділення не менш ніж десяти автобусів на підвоз людей з регіонів. Саме у цьому заході під час візиту до Дніпра 4 березня взяв участь Петро Порошенко.
Подібні заходи відбуваються всюди, де з’являється Порошенко. І всюди до їх організації залучена місцева виконавча влада. За приторно солодку картинку загальної підтримки президента сплачено грошима платників податків. Можна купити собі за бюджетний рахунок теплу передвиборчу ванну. Та чи можна у такий самий спосіб отримати потрібні результати голосування?