Едвард Хачатрян, експомічник дільничного інспектора поліції з села Олександрівка Новотроїцької громади Генічеського району Херсонщини, з перших днів окупації добровільно перейшов на бік ворога, здавав росіянам своїх односельців, за що отримав посаду гауляйтера. Сюжет про нього і про захоплений сільський будинок культури, який “очолила” малоосвічена Любов Стецюк, вийшов на пропагандистському телеканалі “Таврия”.
Про це повідомляє Центр журналістських розслідувань.
Головою окупаційної адміністрації села Олександрівка Новотроїцької громади Херсонщини росіяни призначили Хачатряна Едварда (Едуарда) Вазґеновича. Гауляйтер проживає в Олександрівці, де колись працював помічником дільничного інспектора поліції. Разом із ним на бік ворога перейшли й інші члени родини – зокрема, Хачатрян Ґєґуш Агасівна, яка працює “вчителькою” молодших класів у захопленій окупантами сільській школі.
“Едвард Хачатрян завжди чекав “русского міра” і зрадів, коли військові з його «исторической родины» вторглися в Україну. Він з перших днів окупації Новотроїцької громади виїжджав на своєму мотоциклі за село і телефонував представникам російської влади, розповідаючи їм про патріотично налаштованих до України односельців, про родини військових і надавав їхні адреси”, – сказали ЦЖР жителі Новотроїцької громади.
Сам сюжет окупаційного телеканалу “Таврия”, в якому виступив Едвард Хачатрян, присвячений Будинку культури в Олександрівці. Як розповів у ньому гауляйтер, у селі залишається багато дітей, тому їм “пішли назустріч” і відкрили в холодних, неопалювальних приміщеннях Будинку культури, гуртки з танців і співу.
Чи не найбільшу увагу в сюжеті окупанти приділили бюсту Лєніна, який зберігався в одному з приміщень Будинку культури.
“Дякую людям, які тут працювали і зберегли цього вождя, Лєніна”, – важко добираючи потрібні слова, сказала призначена окупантами так звана “директорка” закладу Любов Стецюк.
Любов Стецюк, колаборантка. Фото: скриншот російських пропагандистських ЗМІ.
За словами жителів села, Любов Стецюк не має освіти, вона загалом ніде раніше не працювала і жила з виплат держави на своїх дітей. Самі ж співробітники Будинку культури від співпраці з ворогом відмовились, тому інших кандидатів на посаду “директора” окупанти не знайшли.
