Як спілкуватись із травмованими людьми: 12 порад для журналіста

Елейн Кобб (Elaine Cobb) працює кореспонденткою американського медіа CBS News  в Парижі й має багатий досвід спілкування з людьми, які пережили різні трагедій. Вона висвітлювала конфлікти в Іраку, Руанді, Косово, працювала з мігрантами з Близького Сходу. Зараз Елейн Кобб приїхала в Україну, щоб поділитися своїм досвідом із місцевими журналістами. Минулого тижня провела майстер-клас у Школі журналістики Українського католицького університету. MediaSapiens записав найважливіші поради з її виступу.

Ми звикли казати про постраждалих «жертви». Проте деколи краще використовувати інше формулювання — «той, хто вижив», бо ці люди залишилися цілими й продовжують жити. Не завжди, але ви можете так сказати: «той, хто вижив у війні», «той, хто вижив у катастрофі», «той, хто пережив атаку». Це — позитивно, це звучить добре, й це змусить ваших героїв почуватися краще. До того ж, ви дасте зрозуміти своїй аудиторії, що якщо з цими людьми сталося щось погане, то не означає, що все настільки жахливо.

Починайте розмову з простих фактологічних запитань, це допоможе налагодити перший контакт. Спитайте людину про ім’я, вік, місце проживання тощо. По-перше, так ви проявите свій інтерес. По-друге, ці питання не є для людей болючими. Якщо чоловік втратив свій дім, його дружина загинула, а дитина зникла безвісти — безліч запитань можуть його засмутити. Але не запитання про те, як його звати чи скільки йому років. По-третє, якщо людина перебуває в стані шоку, ці запитання допоможуть їй сконцентруватися й повернутися до реального світу. Такий прийом дещо знизить градус і буде хорошим вступом до подальшої розмови.

Якщо людину важко розговорити, спробуйте ставити запитання в зворотному хронологічному порядку. Від останньої події до самісінького початку. Наприклад: «Коли ви прибули сюди? Якою була ваша дорога? Звідки ви приїхали?» І вже в кінці: «Що трапилось в той день, коли ви залишили рідне місто?» Звісно, все залежить від ситуації, але часом людям простіше розповідати все від кінця до початку.

Ніколи не питайте в своїх героїв, як вони почуваються. Це табу. Очевидно, що вони почуваються погано, проте ви лише зосередите на цьому увагу й натиснете на болюче місце. Й при цьому не дізнаєтеся нічого нового.

Не будьте настирливими й не тисніть на людей. У таких ситуаціях це є поганою тактикою, адже ваш співрозмовник може ще більше закритися в собі.

Не виказуйте надмірного співчуття. Так, ви маєте показати співрозмовнику, що ви стурбовані й зворушені його історією. Але пам’ятайте, що під час інтерв’ю ви передусім журналіст, а вже потім людина. І що вам потрібно виконати завдання редактора й дізнатися якомога більше інформації.

Ніколи не кажіть співрозмовнику «я вас розумію». Тому що ви не розумієте. Навіть якщо ви мали схожу ситуацію — не кажіть, що ви розумієте постраждалого, бо це звучить як «ну це трапляється з багатьма». Зазвичай це дратує людей, які пережили біду. Як журналіст, ви не можете зробити їм краще. Тому все, що від вас вимагається, — не зробити гірше.

Якщо співрозмовник говорить натяками про суїцид, не будьте надто емоційними й не показуйте свого шоку. Як правило, люди роблять це, щоб побачити вашу реакцію. І якщо ви будете налякані, збентежені чи проявите агресію, жертва закриється в собі й більше про це нікому не розповідатиме, а це дуже погано. Тому що поки людина говорить про самогубство, є шанс, що вона його не скоїть. Утім, ігнорувати такі слова також не можна. Найкращий варіант — сказати якісь заспокійливі слова на кшталт «у світі так багато речей, заради яких вартує жити». І обов’язково повідомити третіх осіб — лікаря, родичів, друзів жертви тощо.

Прощайтесь інакше, ніж зазвичай. Робіть це більш ввічливо. Коли після простого інтерв’ю ми кажемо лише «дякую, до побачення», тут потрібно приділити співрозмовнику більше уваги. Поставте додаткові побутові запитання, поцікавтеся, що буде далі. Цим ви маєте повернути людину до реального життя після того, як занурили в болючі спогади. Спробуйте дати людині надію на хороше майбутнє, якщо це доречно в конкретній ситуації.

Поважайте приватність. Люди, яких спіткало лихо, переважно не раді постійній присутності журналістів. Тому якщо вони кажуть, що це особиста справа, не пхайте носа. Чого ви досягнете, відвідавши приватні похорони?

Подавайте деталі правильно, в журналістиці це дуже важливо. Якщо ви в чомусь сумніваєтеся — перевірте. Не знайшли фактів — перевірте ще раз. А якщо таки не вдалося дізнатися, тоді не використовуйте цієї інформації взагалі. В травматичних ситуаціях це ще важливіше: помилившись, ви можете завдати сильної шкоди. Я пам’ятаю ситуацію, коли одне медіа переплутало імена братів, які потрапили в катастрофу, й подало неперевірену інформацію. В аварії один хлопець загинув, а інший — вижив. А тепер уявіть реакцію родини в іншому місті, які почули, що помер і другий брат. Тому будьте дуже обережними.

Як би це не звучало, але будьте безжальними до своїх героїв. Так, їм потрібно співчувати, але водночас слід розуміти, що журналіст не є тією людиною, яка може їм допомогти. У багатьох з’явиться природне бажання прийти на допомогу, але цього слід уникати. Натомість спрямуйте постраждалих до того, хто надасть допомогу, й це буде хорошим вчинком. Скажіть, хто може забезпечити притулок, хто може принести їжу, медикаменти чи владнати проблеми з документами. Але не робіть цього самі — бо ваше завдання як журналіста полягає в іншому. Ваше завдання — розповісти історію.

Leave a comment

медиа-новости

все медиа-новости

Message from server: Gone. Check in YouTube if the id investigatorchannel belongs to a user. To locate the id of your user check the FAQ of the plugin.