Стів Роуі: Чим менше репортер говорить у телесюжеті, тим краще

Новинні сюжети є потужним інструментом у розповіданні історій (storytelling), однак репортери не завжди відчувають сильні сторони візуального ряду. Замість використовувати найкращі кадри та звуки тележурналісти часто перенасичують сюжети закадровим текстом, через що відео втрачає вплив. Стів Роуі, журналіст із 30-річним досвідом роботи репортером та продюсером новин, нині керівник ньюзруму Thomson Reuters Foundation, розповів про те, як використовувати всі переваги телесюжетів.

Його майстер-клас відбувся в рамках конференції PRO Media&Production, приуроченої до відкриття групою «1+1 медіа» власного навчального закладу – Вищої школи Media&Production. Школу створено за підтримки міжнародних партнерів – Thomson Reuters Foundation, BBC Academy та Вищих курсів сценаристів і режисерів.

Не лише бачити, а й чути

«У новинному сюжеті звуку часто надається другорядна роль. Це неправильно, аудіо й відео завжди йдуть у парі, історія може говорити сама за себе – завдяки вмілому поєднанню звуків із відеорядом», – вважає Стів Роуі.

Репортер і оператор, перебуваючи на місці події – чи то конференція, весілля чи протестна демонстрація – мають не лише шукати вдалі кадри, але й не забувати уважно слухати, щоби знайти яскравий звук, що підсилить відеоряд. Оскільки саме звуки можуть занурювати глядача в атмосферу, надати відчуття присутності. Один із прийомів – не показувати спочатку джерело звуку. Наприклад, у сюжеті з дитячої лікарні можна спочатку показати лікаря, який чимось зайнятий, і дати звук дитячого плачу. «Звук змушує цікавитися, це дозволяє глядачу залишатися залученим в історію й дивитися далі. А потім потрібно показати джерело звуку, перемістися туди, де плаче дитина», – пояснює Роуі. Він також радить додавати цікаві звуки з тих місць, де неможливо отримати якісну картинку.

Ще один аудіоприйом – дозволяти сюжету «дихати». Іноді журналіст заповнює весь відеоряд закадровим текстом, який переривається лише синхронами. Результат виглядає нудним, адже натуральні звуки дуже важливі, тому журналіст не повинен боятися говорити менше. «Чим менше ми використовуємо телевізійного голосу – тим краще», – переконаний Роуі. Він продемонстрував відео одного з етапів підготовки новобранців до армії: як їм голять голови. В сюжеті фактично немає закадрового голосу: але чути, як гучно дзижчить електробритва, як вигукує прізвища командир, а майбутні солдати перемовляються між собою, чекаючи своєї черги та спостерігаючи за процесом. У цьому відео використано ще один метод «занурення» – розмову людей між собою (а не на камеру), такі «підслухані» розмови теж передають атмосферу.

Перебивкам – ні

Стів Роуі акцентував увагу на одному з ключових концептів телесюжету, який він назвав action-reaction: спочатку необхідно показати якусь дію, а потім реакцію на цю дію.

«Ми хочемо побачити, що відбувається, але ми й хочемо побачити, що інші люди думають про це», – зазначив він. Кадри з реакцією часто емоційніші за саму дію, тож і глядача не залишають байдужими – саме цього й домагається будь-який журналіст.

Одна з речей, яку експерт найбільше критикував у роботі тележурналістів – використання перебивок (cutways), тобто зображення деталей, відсутніх у попередньому й наступному кадрі, для «розбавлення» однієї сцени. «Я їх ненавиджу, бо в них немає користі – це не реакція, це не залучення аудиторії, вони ніяк не пов’язані з історією», – каже Стів. На його думку, кадри на кшталт записника журналіста чи квітів на столі виривають глядача з атмосфери. Найгірша помилка – в сюжеті з подією всередині будівлі раптом робити перебивку кадром із вулиці. Замість цього краще чергувати плани: загальний, середній, крупний, а також не забувати показувати реакцію на те, що відбувається.

Коли в сюжеті потрібно переключитися між двома локаціями та об’єднати декілька подій, важливо не збити з пантелику глядача, а залишити його в контексті. Найкращий міст між двома подіями – стендап біля наступної локації, про яку йтиметься.

Розпочинати потрібно з найсильнішого кадру – про цей відомий телевізійникам закон знову нагадав Стів Роуі. Він зауважив, що немає єдиного рецепту чи правила найсильнішого кадру, все залежить від інтуїції журналіста – якщо йому здається, що класного кадру немає, варто переглянути відео: «Кадр, де довше затримається ваш погляд, частіше і є найсильнішим», – каже Роуі. Однак важливо не лише добре почати, але й добре закінчити, а цього правила дотримуються рідше. Тим не менш, якщо останній кадр запам’ятовується, вірогідність того, що глядач продовжить дивитись інші сюжети каналу (якщо він дивиться на інтернет-сайті), зростає. Крім того, експерт наголосив, що закінчення сюжету стендапом журналіста (такий прийом люблять на багатьох телеканалах), часто є недоречним та зайвим.

Ще важливо використовувати кадри з архіву: завжди при підготовці сюжету варто замислитися, чи можна якось із ним пов’язати відзняті раніше кадри.

Невербальна мова та закадровий текст

Під час майстер-класу Стів Роуі показав фрагмент із «Великих дебатів» 1960 року між кандидатами в президенти США Річардом Ніксоном та Джоном Кеннеді. Це були перші у світі телевізійні дебати (детальніше про цю подію читайте в матеріалі MediaSapiens). Тоді всі думали, що переможе Ніксон – він був добре відомий виборцям, однак вирішальну роль зіграло те, як політики поводилися й виглядали на екрані. Контраст був значним: Ніксон, який з’явився в телестудії після двох тижнів у лікарні, виглядав не найкращим чином – був нервовий, похмурий, витирав піт і загалом виглядав невпевнено. Тимчасом як засмаглий Кеннеді випромінював енергію, життєрадісність та впевненість.

Опитування засвідчили: американці, які слухали тільки радіотрансляцію дебатів, перемогу віддали Ніксону. А ті, хто стежив за дебатами по телебаченню, беззастережно підтримали Кеннеді.

«Вперше телевізійникам і політикам стала зрозумілою значущість мови тіла. Важливо не те, що ви говорите, а як ви говорите», – зауважив Роуі. Тому для репортера, який з’являється в кадрі, важливо бути впевненим, уміло використовувати невербальну комунікацію, не відводити очей. Як зазначив Стів Роуі, під час перегляду сюжету з усього сказаного репортером людина насправді сприймає лише 7% інформації. Однак у ці 7% і може потрапити квінтесенція історії: тим важливіше вміло написати закадровий текст.

Ось деякі поради, які прозвучали на майстер-класі:

—   мова має бути максимально простою, краще дотримуватися лише розмовного стилю;

—   уникати «сенсаційних» прикметників – замість «жорстокий вбивця» достатньо сказати просто «вбивця»;

—   уникати кліше: хоча зовсім уникнути їх нікому не вдасться, але намагатися вживати не більше одного на один сюжет;

—   добирати не «картинку під текст», а «текст під картинку». Журналісти часто пишуть спочатку закадровий текст, потім його дивиться редактор, і далі до тексту добираються кадри. «Це пастка для журналістів. Якщо ви спочатку пишете сценарій, то є небезпека, що ви не виділите в сюжеті найсильнішого кадру, або ж у вас не знайдеться відео для підсилення слів. Те, що вам треба написати – воно вже є для вас, візуально. В цьому й полягає відеожурналістика – писати треба до зображень»;

—   змінювати темп мовлення, промовляти різні фрагменти тексту з різною швидкістю, для цього треба потренуватися перед начитуванням, почути, як лунає текст;

—   не треба описувати очевидне – тобто те, що й так бачить глядач. Замість «усі були одягнуті в білі сорочки» краще сказати «всі були одягнуті однаково», і підкріпити це відео;

—   «Чим менше ви говорите – тим краще», – констатує Роуі. Він радить після написання тексту повертатися до початку – і скорочувати його стільки разів, на скільки у вас є часу: «Щоб написати коротко, треба більше часу; простіше писати багато». Насамкінець Роуі нагадав два важливих моменти, які впливають на зміст сюжету. «Думайте про людей – ви говорите про них і для них», – наголошує журналіст. Мається на увазі, що історію краще показувати через очі, через певного героя, якого обирає репортер. Зазвичай це людина з натовпу на події, обирають її спонтанно. Крім того, Роуі радить тримати в голові цільову аудиторію телеканалу: знімаючи сюжет і розставляючи в ньому акценти, варто пам’ятати про демографічні характеристики аудиторії, яка дивитиметься цей сюжет.

Відстороненість – цього принципу журналіст радить дотримуватися в кожному сюжеті. Адже можна захопитися «сильними кадрами» й забути про те, що в сюжетах із конфліктом потрібно показати обидві сторони. «Якщо ви готуєте сюжет про нафтову компанію, яка забруднює річку, то даєте коментар жителів, місцевого керівництва, але й треба дати право відповісти компанії, – зазначив Роуі. – Навіть якщо ця сторона не захоче, але ваше завдання – запропонувати відповісти людині чи компаній, про яку йдеться».

Довідка:

Стів Роуі – телевізійний журналіст із 30-річним практичним досвідом роботи репортером та продюсером новин. Стів присвятив багато років роботі у Reuters, зокрема висвітлював питання сектантського насилля у Північній Ірландії, війни в Боснії та Косово.

Він також працював на Sky News у Великобританії, де обіймав посаду головного продюсера новин із Далекого Сходу. Після тривалої кар’єри у Reuters Стів повернувся на батьківщину – до Нової Зеландії, де працював керівником новинного департаменту на Television New Zealand.

П’ять років потому Стів знову переїхав до Лондона, де наразі працює керівником ньюзруму в Thomson Reuters Foundation, а також проводить навчальні нари та майстер-класи для журналістів.

Фото надано прес-службою групи «1+1 медіа»

Trackback from your site.

Leave a comment

медиа-новости

все медиа-новости

Message from server: Gone. Check in YouTube if the id investigatorchannel belongs to a user. To locate the id of your user check the FAQ of the plugin.