Медіаклуб любителів джинси?

Український журналістський фонд прислуговує владі.

Експерти з медіамоніторингу Українського освітнього центру реформ забили тривогу: у Вінницькій, Донецькій, Сумській областях зафіксовано серію матеріалів-близнюків із виразними ознаками політичної та комерційної замовності, які з’явилися завдяки діяльності медіаклубу «На власний погляд» Українського журналістського фонду(!?!). Медіаклуб і раніше організовував до праці регіональних журналістів, і все б чудово, якби не деякі особливості такої роботи.

У донецькій газеті «Жизнь» опубліковано матеріал «Вопрос геополитического выбора», де лідер комуністів Петро Симоненко агітує за Митний союз.
«Почему именно Таможенный союз? Вступление в него ни в коей мере не мешает Украине укреплять отношения с европейскими странами. Выдвигая политические требования, ЕС посягает на суверенитет Украины. Граждане должны знать, что после вступления в ЕС наш бюджет станет уже частью европейского бюджета. Доступ товаров на рынки тоже будет определяться в ЕС. Валютой станет евро, а не гривна. Внешняя политика будет определяться проблемами европейской безопасности».

Редакція газети чомусь приховує автора матеріалу, але повідомляє читачам, що вибір України між Євросоюзом та Митним союзом обговорювався на зустрічі журналістів регіональних ЗМІ з лідером фракції комуністів Верховної Ради Петром Симоненком у медіаклубі «На власний погляд» журналістського фонду.
У цій же газеті вийшов матеріал із ознаками політичного замовлення «Пенсионная реформа: почему поворачивать назад уже нельзя?», який також з’явився завдяки тому, що депутат від Партії регіонів Нестор Шуфрич 4 квітня взяв участь у засіданні медіаклубу «На власний погляд» у Києві. І теж без підпису.
Чому ж журналісти соромляться підписувати ці матеріали?
Утім, якщо газета «Жизнь» хоча б розсортувала замовні публікації в різні номери, то «Вінничина» за 10 квітня подала «три в одному» – Нестора Шуфрича, Петра Симоненка та Наталію Королевську під рубрикою «Медіа-клуб».

І от що цікаво. У вінницькому матеріалі Нестор Шуфрич говорить уже не про пенсійну реформу, а коментує «виїзне засідання» депутатів від більшості в актовій залі на вулиці Банковій, що відбулося 4 квітня – того ж дня, що й засідання медіаклубу «На власний погляд». Завидна оперативність!

У газеті «Вінничина» Петро Симоненко вже не переконує в перевагах Митного союзу, а роз’яснює, чому не вдалося скасувати пенсійну реформу, звинувачуючи у провалі опозицію. Лідер комуністів виступає також проти «переписування історії, зокрема, історії Великої Вітчизняної війни» та закликає взяти участь у параді переможців.
Під цією ж рубрикою й Наталія Королевська: «Наш перший пріоритет – виплата боргів із заробітної плати». «Система повинна працювати на людей, а не на керівників, а ті, хто цього не розуміє, буде зміщений», – проголошує пані Королевська. Зустріч журналістів регіональних ЗМІ з «мрійливим» міністром соціальної політики була приурочена до 100 днів роботи уряду (прошу зауважити: йдеться про те ж саме засідання медіаклубу 4 квітня!).
Названим героям люб’язно надала шпальти й сумська газета «Білопільщина», яка, нагадаємо, є одним із лідерів антирейтингу і протягом року стабільно пропонує своїм читачам до 60% джинси. Здавалося б, нічого дивного в тому, що журналісти газети побували на засіданні медіаклубу, немає. Але…
У матеріалах «Визначили чіткі пріоритети соціальної політики і виконуємо їх» (Королевська) та «Ми не допустимо зриву роботи Верховної Ради, для того нас обирав народ» (Шуфрич) за 13 квітня 2013 року текст абсолютно ідентичний вінницьким публікаціям! Судіть самі:
«Білопільщина» за 13 квітня 2013.
 «На засідання медіа-клубу «На власний погляд» міністр прийшла з інформаційним буклетом і… подарунками: оригінальними листівками ручної роботи в стилі квіллінг (з візерунками з паперових смужок), які отримали всі учасники. Наталія Королевська прокоментувала…»

 

«Вінничина» за 10 квітня 2013.
«На засідання медіа-клубу “На власний погляд” міністр прийшла з інформаційним буклетом і… подарунками: оригінальними листівками ручної роботи в стилі квілінг (з візерунками з паперових смужок), які отримали всі учасники. Наталія Королевська прокоментувала…»

 Різниця лише в тому, що в білопільському матеріалі допущено помилку в слові «квілінг», а один із цих матеріалів усе ж підписаний. І не будь-ким, а головним редактором газети «Білопільщина» Наталею Калініченко.

Цими двома публікаціями внесок газети у розповсюдження джинси, продукованої медіаклубом, не обмежився. У числі за 30 березня розміщено звіт із зустрічі ще з одним депутатом – першим заступником голови Комітету з питань соціальної політики та праці Ярославом Сухим. А у «Білопільщині» за 6 квітня без жодних розпізнавальних знаків надруковано чистої води рекламний матеріал «Моршин запрошує і пропонує», який займає цілу шпальту (!) газети.

Ці публікації теж вийшли нібито з-під пера Наталії Калініченко (і були оплачені гонорарами?). Пані Наталія, вочевидь, є активісткою діяльності медіаклубу «На власний погляд».

Є цьому факту й пояснення в «моршинському» матеріалі: «Як пацієнти протягом тижня були тут і журналісти з усіх куточків України. Таку можливість надав нам Журналістський фонд України та керівництво “Моршинкурорт”», – пише вдячна редакторка.
До речі, це ще один із напрямків роботи медіаклубу – «Україна очами редактора». Він «дозволив понад тисячі журналістам відвідати різні куточки України, ознайомитися з життям людей в інших областях, економічним потенціалом та культурною спадщиною. Такі поїздки не тільки зближують журналістів різних регіонів, а й сприяють появі публікацій, які розповідають про Україну цікаво, неупереджено і з любов’ю до рідного краю».

Розумію, що ризикую отримати багато «компліментів» від колег, які користуються цими пропозиціями, але все ж… Не заперечуючи корисності таких поїздок і спілкування журналістів між собою, мушу констатувати, що часто ці публікації насправді є прихованою рекламою.

А як щодо моральних принципів?
Є ще й етичний аспект: таким чином журналістський фонд фактично «пригодовує» редакторів, щоби пізніше без жодного спротиву з їхнього боку розмістити джинсу.
Сайт газети «33 канал» (16 листопада 2012) повідомляв: «Розпочав працювати проект Перша лінія” (Українського журналістського фонду), куди увійшли найтиражніші газети країни. Серед них – “33-й канал”, найтиражніша газета Вінниччини та одна із 5-ти найпотужніших газет України.

Газета, якій, за опитуваннями Центру Разумкова, довіряють найбільше вінничани з-поміж усіх інших видань. Найстарша незалежна та демократична газета України вже 12 років є газетою, яку найбільше читають жителі Поділля. В цьому році їй виповнюється 20. Зрозуміло, що серед перших, кого попросили розкрити секрети творення такої масової газети, став колектив, що творить три успішні видання: “33-й канал”, “Молодіжну газету” та “Подільську радницю”».

Парадоксально, але газета «33 канал», якій «найбільше довіряють вінничани», за результатами моніторингу також серед лідерів джинсування (від 26% у лютому до 54% у жовтні минулого року). У номері за 10 квітня «незалежної та демократичної» газети маємо підтвердження протилежного.

Зміст матеріалів «Фізичні протистояння у Верховній Раді» та «Гуманітарна мафія наживається на знедолених українцях» уже до болю знайомий, бо прочитаний у сумській «Білопільщині», «Вінничині».
Бачимо в усіх перерахованих матеріалах прикмети політичної замовності: наявність цілком або майже ідентичного матеріалу в інших ЗМІ; безпідставне акцентування уваги лише на позитивних (Митний союз) або негативних характеристиках (Євросоюз) та порушення журналістських стандартів: «збалансованості»; «відокремлення фактів від коментарів»; «повноти представлення фактів (інформації) по проблемі»; «достовірності (посилання на джерела)».
«Приємно, що у вас є така газета, яка разом із читачами, її прихильниками наближає Україну до європейських стандартів, – наголосила в редакції газети «33 канал» голова журфонду України Людмила Ольховська, ініціатор проекту «Перша лінія». – Адже для багатьох областей України сьогодні це лише мрія…».
Тільки от хотілося б дізнатися, що розуміє під «європейськими стандартами» Людмила Ольховська?
Мене як співзасновницю Донецького, а згодом голову Національного прес-клубу УОЦР, дивує, як можна розглянути на одному заході одночасно три (!) такі глибокі, важливі й абсолютно різні теми: пенсійна реформа; протистояння у Верховній Раді та незаконне «виїзне засідання» на Банковій; діяльність міністерства соціальної політики у рамках 100 днів уряду?
Такий же вінегрет із тем і на інших засіданнях медіаклубу: медична реформа (Петро Симоненко?!?); стосунки з Євросоюзом (Олег Зарубінський, Партія регіонів); вектори руху світової преси (Вадим Балицький, директор з розвитку Центру методичної та консалтингової допомоги «Видавець& Редактор»); соціальні фонди та їхня роль (Григорій Осов, заступник голови Федерації профспілок України).
Як все це можна поєднати в одному засіданні (5 березня 2013), чесно кажучи, уявлення не маю. Зрозуміло, про висвітлення теми з різних точок зору, баланс думок, коментарі експертів годі й говорити.
Очевидно, що це можливо тільки у вигляді «бенефісу» для певних осіб, без альтернативної точки зору та коментарів експертів, як це і сталося на останньому засіданні 4 квітня.
Ба більше! Судячи з того, що матеріали ідентичні, можна припустити, що учасникам засідання роздали кілька варіантів завчасно підготовлених прес-службами (чи журналістським фондом?) варіантів джинсових публікацій. Не напружуйтеся, мовляв, тільки надрукуйте.
Не дивно, що інтернет-видання «Вести» (м. Слов’янськ Донецької області) ці ж самі (лише трішки видозмінені) тексти з засідання медіаклубу вже подає як ексклюзивні інтерв’ю (!) з Симоненком, Шуфричем та Королевською (http://visti.dn.ua/category/9) за підписом Олександра Кульбаки. Як кажуть, хто на що здатен.
До речі, відчувається (а публікації це підтверджують), що керівництво медіаклубу має особливий сентимент до представників влади та зокрема лідера комуністів Петра Симоненка. Причому Симоненко, на власний погляд організаторів, експерт у всіх галузях: пенсійна реформа, Митний союз, євроінтеграція і навіть медична реформа! Наприклад, засідання 5 березня 2013-го: пан Петро – про сутність медичної реформи (вже й не дивно, але точка зору справжніх фахівців тут і близько не представлена).
На сайті Українського журналістського фонду серед партнерів – Спілка журналістів України та Інститут масової інформації – авторитетний борець із джинсою (Інститут масової інформації попросив зняти свій логотип із сайту Українського журналістського фонду. – Авт.).
Що пов’язує ці організації? Голова Національної спілки журналістів України Олег Наливайко розповів, що УЖФ лише орендує приміщення у Спілки журналістів, ніяких спільних заходів вони не проводять. «ІМІ не має жодної спільної чи партнерської діяльності з цією організацією…», – пояснила Вікторія Сюмар, виконавчий директор Інституту масової інформації.
Чи означає це, що медіаклуб «На власний погляд» прикривається логотипами поважних організацій?
Хто ж очолює медіаклуб любителів джинси та Український журналістський фонд?
З сайту дізнаємося – заслужений журналіст України Людмила Ольховська. За даними «Хто є хто в українській журналістиці», пані Ольховська закінчила факультет іноземних мов Таганрозького педагогічного інституту 1977 року; в минулому – завідувачка відділу Інституту вдосконалення вчителів у Туркменії; завідувачка відділу газети «Знамя труда» в Донецькій області; власкор обласної газети «Донбасс»; генеральний директор видавничо-поліграфічного комплексу «Преса Макіївки»; з 2004 р. – директор Журналістського фонду Національної спілки журналістів України (пізніше Український журналістський фонд відокремився від СЖ. – Авт.).
Ще пані Ольховська має стосунок до газети «Вечерняя Макеевка»: «Двадцять років тому я подумала, що Макіївці бракує такої газети, від якої усі б прийшли у захват, – згадує Людмила Ольховська. – Тоді я зустрілася із директором Макіївського металургійного комбінату і запропонувала: «Давайте робити газету». І ми почали…».
Щоправда, наші експерти, читаючи «Вечернюю Макеевку», приходять не у захват, а у відчай, бо газета протягом року найбільше (з донецьких видань, що моніторяться) дезінформує читачів. «На прикладі одного з видань – «Вечірньої Макіївки», лідера антирейтингу, продемонструємо сказане вище. У червні – жовтні 2012 р. частка матеріалів із ознаками політичної замовності коливалася від 13% до 35% у різних номерах при мінімумі комерційно замовних; а з листопада по січень нинішнього року, навпаки, частка комерційної джинси підскочила до 22?35% оцінених матеріалів, натомість замовних статей політичного характеру різко меншає. Цифри промовисті, в інших виданнях картина схожа, хоча й не така зухвала», – пише на сайті MediaSapiens донецький експерт Володимир Кіпень.
Чи не макіївські традиції перенесла Людмила Ольховська у діяльність медіаклубу «На власний погляд», який, на моє глибоке переконання, нівелює саму ідею прес-клубів. Адже головне, що повинно відрізняти їхню діяльність – це незаангажованість та дискусійність. Прес-клуби мають не тільки пропагувати журналістські стандарти та Кодекс журналістської етики, а й, у першу чергу, дотримуватися їх.
Розповсюджуючи матеріали нібито за темами, що розглядалися на засіданні медіаклубу, а насправді – спічі окремих політиків, журналістський фонд, по-перше, продукує джинсу; по-друге, легітимізує її, адже в цьому разі вона виходить з-під пера не діячів прес-служб, а журналістів, яким все ще довіряють громадяни; по-третє, сприяє дезінформації читачів.
Є ще й по-четверте: «Така діяльність дезорієнтує редакторів і журналістів, розмиває їхні професійні принципи і водночас експлуатує їх. Причому експлуатує не лише фізично – експлуатує цілком позитивне бажання кудись поїхати, отримати нове середовище спілкування та, відповідно, нову інформацію. Цього так бракує сьогодні, особливо районщикам», – вважає Алла Федорина, медіаексперт, голова Сумського прес-клубу. – І, до речі, газета “Білопільщина” характеризується саме такою хорошою активністю: поїхати, отримати інформацію, побувати на навчанні. Шкода, заходи бувають нерівноцінні».

Прикметно, заслужена журналістка пані Людмила Ольховська нагороджена також нагрудним знаком київського міського голови «Знак пошани». Більше того, «прем’єр-міністр Микола Азаров відзначив вагомий особистий внесок пані Людмили у забезпечення розвитку вітчизняної журналістики, сумлінну працю та високий професіоналізм… Відзначення роботи керівника Українського журналістського фонду Людмили Ольховської та її колективу – це той випадок, коли нагорода заслужена і знайшла своїх героїв», – повідомляло інтернет-видання «Є» 16 червня 2011 року.

Тож за що нагороджують Людмилу Ольховську ? За прислуговування владі? Тоді справді, нагорода знайшла свою героїню.
P. S. Коли матеріал уже був написаний, відбулося чергове засідання медіаклубу «На перший погляд». Солянка з тем: марш «антифашистів» (коментує Вадим Колесніченко); реформа освіти (Петро Симоненко); суть дискусій навколо документів, на прийнятті яких наполягає Європейський союз (Володимир Олійник, Партія регіонів); про туризм (Берат Їлдиз , аташе з питань культури та інформації Посольства Туреччини в Україні).
Висновки робіть самі.
Світлана Єременко, медіаексперт, керівник проекту з моніторингу регіональних ЗМІ щодо джинси та дотримання професійних стандартів журналістики. Український освітній центр реформ

Trackback from your site.

Leave a comment

медиа-новости

все медиа-новости

Message from server: Gone. Check in YouTube if the id investigatorchannel belongs to a user. To locate the id of your user check the FAQ of the plugin.